четвер, 31 жовтня 2019 р.
Бібліотечна грамотність.Роль електронних бібліотек для формування медіаграмотності
Мас-медіа і маніпуляції. Що може запропонувати сучасна бібліотека для медіаграмотності своїх відвідувачів
Tривалий час нас переконували що, хто володіє інформацією, той володіє світом. Але зараз, коли цифрові та інтерактивні технології комунікації стрімко увірвалися в наше життя, інформацією володіють всі. Ми навіть скаржимося, що вона обрушилася на нас могутньою лавиною, щохвилини змінюючись і затягуючи нас у безліч мінливих конфігурацій так, що вже й не збагнути, де правда, а де ні.
Розпізнати те, про що ми дізнаємося з мас-медіа, декодувати безкінечний масив щоденної інформації і монтувати з неї нові для себе змісти є великою майстерністю, якою мало хто володіє. Доба, в яку ми живемо, називається інформаційною, а працювати з інформацією ще нещодавно ніде спеціально не навчали.
В Україні є 18 тисяч бібліотек. Це сотні кілометрів полиць з паперовими книжками. Здається, що Інтернет глузує над друкарським верстатом! Оцифрувати всі 26 мільйонів томів літератури найбільшої бібліотеці світу, Бібліотеки Конгресу США, коштуватиме 60 тисяч доларів. Це всього невелика квартира у Києві. Ось до чого цифра звела вартість 26 млн. паперових книжок! На Різдвяні свята продаж електронних книжок Amazon Kindle почав перевищувати продаж друкованих.Суспільства завжди платять свою ціну за технологічні зміни. Стара Європа заплатила за винахід Ґутенберґа тим, що впав авторитет церкви, а професія церковних писарів повністю десакралізувалася. Подібним чином пізніше телеграф як нова технологія знівелює відстань, автомобіль – екологію, а телевізор та комп'ютер – школу з бібліотекою. Бо школа і бібліотека – це продукт друкарського верстату.
Що потрібно для усвідомлення, що сучасна бібліотека – це вже інша бібліотека, а не стара бібліотека плюс інтернет?
Неймовірно, але відповідь підказує сам інтернет: переосмислити те, як ми пишемо, читаємо і використовуємо книжки. Програма «Бібліоміст» принесла у приблизно 1930 українських бібліотек комп'ютерне обладнання, технологічно підготовлений персонал, безкоштовний мережевий інтернет та вже навіть і WiFi, завдяки плідній співпраці з партнерами у всіх областях країни.
І щоб бібліотеці знайти своє місце в цій новій реальності потрібно:
по-перше, самій зважитися на інноваторство; по-друге, розказати про своє інноваторство людям.
Чому? Як? Що? – Чому ми це робимо? Як ми це робимо? Що саме ми робимо? – ось у якій послідовності інноватори думають, працюють і розповідають про себе людям, а не навпаки – Що ми робимо? Як? Чому? Хоча людям властиво думати або рухатися навпаки від найбільш чіткого (Що?) до найбільш неясного (Чому?/Навіщо?).
На прикладі бібліотек це означає, що всі люди знають, ЩО таке бібліотеки, дехто знає, які це бібліотеки, ЯК вони працюють і як відрізняються одна від одної, але мало-хто розуміє, ЧОМУ бібліотеки роблять те, що вони роблять. Скільки бібліотек має відповідь на це ЧОМУ? Не в розумінні, якою кількістю нових книг поповнився бібліотечний фонд, скільки є відвідувачів, скільки заходів проведено, скільки інформації виставлено на сайті та скільки блогів створено – це результат. Це завжди є результатом. Питання в іншому: яка МЕТА бібліотекарів? У що вони ВІРЯТЬ? Чому взагалі їхня бібліотека існує? І чому цим мають перейматися інші люди?
Коли люди не розуміють, ЧОМУ ти щось робиш, вони на твою роботу чи послугу ніколи не стануть реагувати. Люди реагують не на те, ЩО ти робиш, а Чому ти це робиш, у що ти ВІРИШ. Тоді вони робляться лояльними і стають частиною твоєї справи.
Тобто мета сучасної бібліотеки – не просто запропонувати відвідувачам те, ЩО вона має, а запропонувати це тим людям, які вірять у те, у що вірить бібліотека. Відповідно бібліотекар працює не лише тому, що він спроможний виконувати свою роботу, а тому, що він вірить в іншу бібліотеку і розуміє, ЧОМУ вона потрібна людям, НАВІЩО їм туди приходити, яку нову якість вона приносить в їхнє життя/роботу/навчання/дозвілля/мислення.
З огляду на це, бути бібліотекарем сьогодні стало неймовірно цікаво і привабливо. Діджиталізація назавжди змінила не лише сутність процесу читання, а й отримання базових навичок, необхідних для поінформованого громадянина, ефективного фахівця, успішного учня чи студента, щасливого батька/матері та реалізованої людини, яка навчається все життя. Ніхто вже не може працювати і жити, як раніше. Нові реалії цифрової культури дали можливість сучасній бібліотеці відходити від парадигми «медіа як проблема», натомість культивуючи у себе середовище, де кожен відвідувач зміг би розвивати свої навики мислення вищого рівня, критично оцінювати та синтезувати інформацію, до якої відкрився безмежний доступ[1].
Відповіддю на запитання «Що це означає – бути медіаграмотним?» та «Яким чином розвинути навички медіаграмотності?» бібліотека не лише убезпечує своїх відвідувачів від того, щоб вони не потрапили під завали інформації, а й допомагає їм шукати, просіювати та знаходити те, що для них виявиться на вагу золота. Бібліотека підстраховує їхню здатність відступити на крок і побачити конструйовану сутність[2] інформації і загалом мас-медіа, які її поширюють. Критична грамотність відтак дає бібліотечним відвідувачам важливе усвідомлення, що, опанувавши відповідні знаряддя й шаблони, вони так само можуть сконструювати свій власний медіапродукт з потрібним меседжем. ЩО ТАКЕ МЕДІА?
Медіа настільки інтегрувалися в наш повсякденний життєвий простір, що більшість людей їх просто не помічають, а відтак не здатні критично оцінювати, піддавати сумніву все, що вони читають або сприймають через візуальні образи та звуки. У контексті медіаграмотності термін медіа стосується мас-медіа[3].
Передовсім це:
Але сьогодні медіа це також і:
ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ VS MАС- МЕДІА
Сьогодні і в пресі, і в науковій літературі ми часто зустрічаємо вживання кількох термінів на позначення мас-медіа. Це «засоби масової інформації», «засоби масової комунікації» і «мас-медіа». Який же обрати?
В медіасередовищі вважають, що між ними не лише лінгвістична різниця, а передовсім змістова. ЗМІ – це абревіатура від колишнього «засоби масової інформації і пропаганди», вони покликані обслуговувати тоталітарний (або авторитарний) режим і фінансуються бюджетними грошима для забезпечення відповідної ідеології керуючої партії (чи іміджу авторитарного лідера). Звідси випливає й їхня місія у суспільстві. Відсутність зворотнього зв'язку між читачами/глядачами/слухачами та редакціями щодо публікацій та ефірів спричинила свого часу до розквіту «самиздату».
Мас-медіа – від «медіум», т.б. посередник – мають іншу модель фінансування у вільній економіці (демократичній країні з ліберальним ринком). Вони є посередниками між своїми читацькими/глядацькими/слухацькими аудиторіями, для яких працюють, та бізнесами, які розміщують у мас-медіа свою рекламу для цих аудиторій, а відтак фінансово підтримують медіа, гарантуючи їм політичну незалежність. В ідеалі – що об'єктивніша та якісніша інформація у виданні чи на телеканалі, то численніша їхня аудиторія, то більше їм дають реклами бізнеси (бо охоплена велика аудиторія) тощо. Але вітчизняним медіа ще далеко до цього ідеалу, тому маємо радше гібридні медіа, в яких все ще присутня стара традиція дослухання до влади і готовності до використання преси та ТБ як політичного рупора або «страхового поліса» інтересів свого олігарха-власника.
МЕДІАГРАМОТНІСТЬ
Медіаграмотність як концепт[4] зародилася в Європі в 30-х роках минулого століття, які дали поштовх для розвитку поп-культури. Наступні десятиліття розквіту та поширення поп-культури принесли розуміння ідеологічної сили мас-медіа натуралізувати імідж і видавати сконструйовану реальність та сконструйовані меседжі за справжні. Це спричинило зсув у парадигмі бути «з» поп-культурою, а не «проти» неї як деструктивної, адже намагання забороняти її, лякати загрозами і деградацією, які вона несе, не дали бажаного результату.
|
Підписатися на:
Дописи (Atom)